Ar. “Непотрібний” фігурант нобелівської премії

Ar. “Непотрібний” фігурант нобелівської премії

Під час прибирання горища на дачі, між запчастинами до велосипедів “Зайка” і ламаних стільців знайшлась і була перечитана гора старих, ще радянських журналів. «Юный техник», «Моделист-конструктор», «Техника-Молодежи». В них, крім дійсно глибоких (таких тепер не зустрінеш в масовому друці) наукових статей про пульсари чи екзопланети, описів корисних і не дуже саморобок, фантастичних романів “з продовженням”, часто зустрічались, так би мовити, “елементи пропаганди епохи розвинутого соціалізму”. Практично в кожному номері друкувались короткі нариси-повідомлення про новинки науки, техніки, побуту “за залізною завісою”. Як правило, ці “вікна в Європу” розміщувались в рубриці “Курйози” або подавались з єхидним коментарем редактора… Наприклад так: “Нового американського легковика обладнали… кондиціонером! До яких же хитрощів вдаються капіталістичні товаровиробники в погоні за рекламою!” Ще скажіть щоб джинси продавались на кожному кутку або шампунь…

Після прочитання чергового пасажу з приводу “абсолютно непотрібних” пральних машин-автоматів або, наприклад, закритого переходу з аеровокзалу до літака, я подумав, як же багато ще людей корисній, потрібній, нарешті просто незвичній речі, бачить “підступи дяді Сема” або рекламні хитрощі капіталістів. Не так давно, у великому будівельному супермаркеті, я був свідком, так би мовити, боротьби “нормальної людини” з “хитрощами капіталістів”, а саме із спробами молодої дівчини-консультанта “впарити” (звучав саме такий термін) склопакет з заповненням аргоном. Розпочавши свою аргументацію словами “це просто маркетинг, він нічого не дає, все це придумали пару років тому щоб дорожче продавати” покупець продовжив “за ним квіти потім не ростуть, він пахне”, а закінчив тріумфальним “все одно він через місяць вивітриться!” Довелось прийти на допомогу дівчині, врятувати нещасні квіти та й просто заступитись за аргон, тим більше, що “його винайшли пару років тому”.

Такому твердженню добре здивувався б англійський фізик Релей, аристократ і фундаментальний вчений, який відкрив аргон в 1894 році, а в 1904 отримав за це відкриття Нобелівську премію. Релей і його колега Рамзай були не мало здивовані особливими властивостями нового елементу періодичної таблиці. Точніше — їх… відсутністю! Чим же аргон такий “особливий”? Його “особливість” зашифрована Релеєм в самому імені “аргон” (від др. грецької Ἀργός – повільний, лінивий, неактивний). Така назва елементу підкреслює його найважливішу властивість – хімічну неактивність. Як і “брати по нещастю” — криптон, ксенон та інші інертні (шляхетні) гази, аргон практично не вступає в хімічні реакції з іншими елементами, в тому числі металами. Нагадаю, що будь-яке енергозберігаюче чи сонцезахисне покриття від перших “проб пера” кінця минулого століття до надсучасних SILVERSTAR ZERO і SILVERSTAR SUNSTOP від Glas Trösch — не що інше як ретельно вибудувана на шляху холоду або сонця “стіна” з окисів різних металів, переважно срібла. Згадайте як виглядає банальна срібна ложка або монета при контакті з менш інертним газом або середовищем, навіть із звичайним повітрям. Це значить аргон в сучасному склопакеті відіграє роль “чистильника столового срібла” – була така професія в часи Релея. Те ж стосується і алюмінієвих дистанційних рамок. Доведено, що термін служби енергозберігаючого покриття (а значить і термін ефективної роботи склопакету – найважливішої частини вікна) напряму (до 40% довше) залежить від наповнення інертним газом.


Аргон – не лише інертний, але й значно більше “теплий” газ-наповнювач, ніж звичайне атмосферне повітря, що визнали не лише в Західній Європі, а й в куди більше інертній Україні – в першій кліматичній зоні, згідно ДБН мінімально допустимим для встановлення в житлові приміщення є двокамерний склопакет товщиною 32 мм з енергозберігаючим покриттям, обидві камери якого заповнені аргоном. Приберіть “непотрібний” аргон — і “точно такий же“ склопакет вже не відповідатиме ДБН — адже його характеристики “просядуть” на 10-12% чи навіть 15%!
Чим ще може здивувати нас “маркетинговий хід”? Звукоізоляцією — заповнення склопакету аргоном на 1-2 Дцб знижує рівень проникнення шуму, цього бичу сучасних міст.
У аргону та інших інертних газів (не дарма їх друга назва – “шляхетні”) повністю відсутні колір і запах, він ніяк не впливає на рівень пропускання ультрафіолету — а значить, квіти та їх власники в безпеці.
Він не “вивітрюється через місяць” — за тими ж ДБН витік аргону не може перевищувати 1% на рік, а значить концентрація газу в камері склопакету складе більше 50% навіть через 40 років експлуатації. І це не пусті рядки “формулярів” — група компаній Glas Trösch викуповувала у своїх європейських клієнтів “перші ластівки” – газонаповнені склопакети виробництва 80-х – 90-х років минулого століття і вміст аргону в них повністю відповідав розрахунковому. Скептики скажуть, що тут ключове слово “європейських”, і будуть осоромлені, оскільки на заводах Glas Trösch в Україні, Швейцарії, Німеччині прийнята однакова — істинно швейцарська — система контролю якості. Покупець склопакету в Полтаві, Києві, Меммінгені, Вюрцбурзі може бути впевнений — відмінності відсутні, пакети, як говорив булгаківський Воланд “першої свіжості”.


Перелік переваг аргону в якості заповнювача міжскляного простору вражає. Як вам такий “маркетинговий хід”? Плюс 40%, плюс 15% мінус 2 децибела… Таке не може коштувати дешево. Не може, але коштує. В середньому заповнення склопакету аргоном призводить до його подорожчання на 5(!)%, 5%, 15%, 40% – така проста арифметика говорить сама за себе.
Бажаєте ще краще (але дорожче)? Пакет 40-44 мм товщиною з різних причин не проходить. Криптон. Якщо для “звичайних” пакетів з 12-14-16 мм дистанційними рамками економічно виправдане використання аргону, для “ультралайт-пакетів” (з дистанцією між стеклами 8-10 мм) фахівці GlasTrösch рекомендують криптон — ще один шляхетний газ, з ще кращими теплоізоляційними характеристиками (проте не виправдано дорогими при нормальній товщині склопакету).
Обурений відвідувач будівельного супермаркету обвинувач акул капіталізму смирно попросив дівчину заповнити аргоном обидві камери, “раз вже така справа”. Дівчина посміхнулась, замовлення на вікно “пішло в роботу”. “Я стільки не запам’ятаю…” — зніяковіло призналась вона. “Стільки і не потрібно” — відповів я, “такі клієнти-прокурори все ж рідкість”.
Більшості я наводив би всього один аргумент.
В Західній Європі заповнені повітрям склопакети не виробляються вже 15 років. Зовсім. Залишається лише порадіти тому, що СРСР пішов в забуття і “Юный Техник” не напише в розділі “курйози”.

Іван Пономаренко, архітектор

Джерело

Розкажіть про свої враження або задайте запитання